СТОЛЬНИЙ ГРАД ВОЛИНI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15803


Тут народився близько 1681 р. Андрiй Войнаровський, небiж гетьмана Iвана Мазепи, який брав участь у створеннi Конституцiï Пилипа Орлика. 1871 р. у Володимирi побачив свiт Агатангел Кримський фiлолог, письменник, блискучий учений-орiєнталiст, один iз органiзаторiв Всеукраïнськоï академiï наук. Тут же 1898 р. народився чудовий iсторик, дослiдник минулого Волинi Олександр Цинкаловський.Мiста мають рiзну долю. такi, що, виникнувши в далекому минулому i пройшовши непростi випробування, зумiли не лише зберегтися, а й стати могутнiми мегаполiсами. мiста, якi пережили пiднесення, а потiм занепали та зникли. А є й такi, що, спалахнувши, наче зiрка, у часи попереднi, потiм зупинилися у своєму розвитку. Вони нiкуди не зникли. Вони є, живучи своïм, здавалось би, непримiтним, але цiкавим життям.
До таких i належить Володимир. Офiцiйно Володимир- Волинський. Таку йому продовгувато-незручну назву дали за
часiв, коли мiсто опинилося у складi царськоï Росiï, щоб вiдрiзнити його вiд Володимира-на-Клязьмi в центральнiй Росiï. Хоча насправдi наш Володимир набагато давнiший вiд свого росiйського тезки. Його заснування приписують Володимиру Святославовичу, у той час як росiйський Володимир був заснований далеким його нащадком Володимиром Мономахом. Тому, здавалося б, кому, як не нашому Володимиру, носити свою початкову назву без якогось уточнюючого додатку Волинський? Уже немає царськоï Росiï, розпався Радянський Союз. Володимир (на Клязьмi) та наш Володимир у рiзних державах. Але й далi це мiсто у своïй назвi має додаток Волинський. Чи не час вже повернути йому попередню назву? Тим бiльше, що саме з нею пов'язанi помiтнi сторiнки з iсторiï середньовiчноï Украïни.
1988 р. мiсто вiдзначило 1000 рокiв. Зараз вiдзначатимуть 1020. Дата його заснування збiгається з датою хрещення Русi. У цьому є певний символiзм. Адже Володимир, а також Захiдна Волинь, належали до тих украïнських земель, у яких чи не найранiше почало поширюватися християнство. Вiдразу пiсля хрещення князь Володимир передав мiсто, назване його iменем, своєму синовi Всеволоду як удiльне володiння.
Насправдi пiд 988 р. у Повiстi минулих лiт, звiдки ми почерпнули цю iнформацiю, зустрiчаємо лише першу згадку про Володимир у давньоруських лiтописах. Мiсто ж iснувало набагато ранiше, ще з так званих язичницьких часiв. Про це говорять деякi топонiми його урочищ Велесiвщина, Колядово, Стрибоги. Язичницькi слiди зустрiчаємо в однiй iз колядок, що виконувалася у Володимирi ще в XIX ст. У нiй рефреном були слова Три Велеси Богу помолились.
Знаний на Волинi археолог, доктор iсторичних наук М.М. Кучинко на основi як власних дослiджень, так i дослiджень своïх колег стверджує, що мiсто зародилося набагато ранiше X ст., його становлення варто вiднести до VIIIX ст. Тобто Володимир можна вважати майже ровесником Києва.
Це пiдтверджується й письмовими джерелами. Так, в угорськiй хронiцi Геста Гунгарорум (Дiяння угрiв), яка була написана в серединi XIII ст., повiдомляється, що в 884 p., коли угри на чолi з ïхнiм вождем Альмошем узяли Киïв, кияни попросили завойовникiв iти далi на Захiд i довели ïх до мiста Лодомир. Воєвода Лодомира гостинно зустрiв Альмоша, який пробув тут два тижнi. Потiм ватажок угорцiв узяв заручникiв, двi тисячi марок срiбла, сто марок золота, безлiч худоби, коней i подався в Паннонiю (сучасну Угорщину).
Лодомир ототожнюють з Володимиром. У захiдних джерелах Володимирська земля часто iменується Лодомерiєю. Якщо згадана iнформацiя в хронiцi Геста Гунгарорум вiдповiдає дiйсностi, можна стверджувати, що в той час Лодомир-Володимир був значним i багатим мiстом.
Iмовiрно, тодi Лодомир стає об'єктом мiсiйноï дiяльностi учнiв Кирила й Мефодiя. Так, у передмiстi Володимира, в урочищi Стара Катедра археологи вiдкрили залишки церкви-ротонди. Ïï спорудження вiдносять до першоï половини X ст. Саме тодi християнство почало утверджуватися на землях Захiдноï Волинi. Про це, до речi, засвiдчують i деякi писемнi згадки, i археологiчнi матерiали.
А яка роль князя Володимира в iсторiï мiста? Адже на його честь воно носить таку назву. Iз лiтописних джерел вiдомо, що десь на початку 80 х pp. X ст. цей князь здiйснив похiд на Волинь, яка не входила до складу Киïвськоï Русi. Очевидно, тут iснували своï протодержавнi утворення. Так, в арабських джерелах згадується держава Валiнана. Певно, головним центром цiєï держави було мiсто Волинь, яке, власне, й дало назву краю. Це мiсто було неподалiк сучасного Володимира.
Прийшовши на волинську землю, князь Володимир зруйнував головнi укрiплення волинян. I, очевидно, бажаючи створити свiй осередок на територiï краю, таким обрав Лодомир. Iснує версiя, нiби жителi цього мiста здалися переможцю. Тому князь
Володимир зробив на них ставку, укрiпив мiсто й передав своєму синовi Всеволоду. Мiсто почало називатися його iм'ям, i в ньому на кiлька столiть запанували Володимировi нащадки.
Дозволимо собi висловити припущення, що завоювання князем Володимиром Волинi та створення ним у Лодомирi свого осередку мало певний стосунок до вибору цим князем християнства як державноï релiгiï. Звiсно, iз християнством Володимир був знайомий i до цього завоювання. Воно мало певне поширення в Києвi. Проте прилучення до своєï держави великоï територiï, яка зазнала християнiзацiï, могло пiдштовхнути князя до вибору цiєï релiгiï. Адже мусив бачити вiн на Волинi християнськi храми, у т.ч. в Лодомирi, знав також вiн, що тут є християнськi громади, якi вiдiграють помiтну роль у суспiльному життi. Невипадково саме у Володимирi було засновано одну з перших єпископських кафедр на територiï Украïни. Сталося це 992 року.
Iснування кафедри перетворювало мiсто на значний релiгiйно-культурний осередок. Тут, iмовiрно, iснувала школа, переписувалися книжки. Посилаючись на невiдомi нам джерела, росiйський iсторик В. Татiщев писав, нiби 1097 р. до Володимира приïздив лiтописець Нестор оглядати мiсцевi училища й давати настанови вчителям. Про високий рiвень писемноï культури в мiстi засвiдчує повiсть про ослiплення теребовлянського князя Василька Романовича, умiщена в Повiстi минулих лiт пiд 1097 р. i написана у Володимирi. Це один iз найкращих зразкiв давньоруськоï лiтератури. Iз тогочасним Володимиром пов'язана поява однiєï з мiнiатюр, яка була вклеєна в Трiрський псалтир.
У давньоруськi часи Володимир, ставши стольним градом Волинi, значно розбудувався. Вiн виступив не лише як адмiнiстративний центр, але i як центр ремiсничий i торгiвельний. Хоча збереглося мало документiв, якi стосуються iсторiï давньоруського Володимира, усе ж навiть фрагментарнi згадки дають пiдстави говорити, що мiська громада мала тут помiтний
вплив, а мiщани користувалися значними правами. До нас дiйшов лист володимирських городян до жителiв пiвнiчнонi- мецького мiста Штральзунда вiд 1324 р. Деякi дослiдники, зокрема М. Грушевський, на основi аналiзу цього документу прийшли до висновку, що у Володимирi вже в той час дiяло Магдебурзьке право (чи, принаймнi, його елементи). Ураховуючи, що в мiстi була значна нiмецька громада, а також торгiвельнi й культурнi зв'язки мiста з нiмецькими землями, така думка видається цiлком вiрогiдною. Володимир можна вважати першим украïнським мiстом, де утвердилося Магдебурзьке право.
Середньовiчний Володимир мав мiцнi обороннi споруди, а також чудовi храми, величнi будiвлi. Угорський королевич Андрiй, оглядаючи його 1231 p., захоплено вигукнув: Такого мiста я не бачив навiть у нiмецьких землях!. Близько 1160 р. у Володимирi було споруджено Успенський собор, що зберiгся до наших днiв. Виконаний у вiзантiйському стилi, вiн був подiбним до кафедральних храмiв Києва та Новгорода й вражав своєю величчю. В архiтектурi середньовiчного Володимира своєрiдно переплiталися культурнi традицiï католицького Заходу i православного Сходу. Поряд iз вiзантiйськими храмами будувалися храми в захiдному стилi. Зокрема, до них належала церква-ротонда Михайлiвського монастиря, побудована в другiй половинi XIII ст. Вона не має тогочасних аналогiв на украïнських землях i засвiдчує зв'язки володимирських майстрiв-будiвельникiв зi своïми захiдними колегами.
У XII ст. Волинське князiвство стало одним iз наймогутнi- ших державних утворень на теренах Киïвськоï Русi. Його правителi мали великi амбiцiï, прагнули розширити своï володiння як на схiд, так i на захiд; як на пiвдень, так i на пiвнiч.
У кiнцi XII ст. володимирський князь Роман Мстиславович здiйснив спроби оволодiти багатим Галицьким князiвством. Не вдалося це йому з першоï спроби. Однак близько 1199 р. (точна дата цiєï подiï, на жаль, невiдома) вiн почав княжити в Галичi. Це вважається початком Галицько-Волинськоï держави.
Насправдi термiн Галицько-Волинська держава (чи князiвство) не зовсiм коректний. Офiцiйно держави з такою назвою не iснувало. Це витвiр галицьких iсторикiв XIX ст. I хоча правителi цього державного утворення в деяких документах iменувалися правителями Галичини i Лодомерiï, насправдi ïхньою столицею переважно виступав Володимир, а не Галич. Навiть князь Данило Романович, якого в нашiй лiтературi вперто iменують Галицьким (так його нiхто в давньоруських документах не називав) деякий час княжив у Володимирi, хотiв зробити своєю резиденцiєю засноване ним мiсто Данилiв (неподалiк сучасного Кременця), а потiм став княжити у Хол мi. Опокою, твердою основою цiєï держави була саме Волинська земля. Тут ïï правителi мали гарантовану пiдтримку з боку мiсцевих бояр, на вiдмiну вiд крамольних бояр галицьких. Показово, що й останнiй правитель Галицько-Волин- ськоï держави, князь Болеслав-Юрiй, помер у Володимирi.
Але повернiмося до Романа Мстиславовича, який об'єднав Волинь i Галичину. Цей князь зумiв пiдпорядкувати собi й iншi украïнськi землi, в т.ч. Киïв. У той час Володимир, можна сказати, виступав столицею Украïни. Князь Роман створив перспективний державний органiзм, який мав усi можливостi стати одним iз провiдних полiтичних гравцiв на теренах Схiдноï та Центральноï вропи. Однак князь загинув у походi на Польщу 1205 р., не залишивши пiсля себе повнолiтнiх спадкоємцiв. Його синам, Данилу й Васильку, довгий час довелося боротися за батькiвську спадщину. А пiд час цiєï боротьби краïна опинилася у станi полiтичноï анархiï.
Проте варто вiддати належне Данилу й Васильку: вони в непростих умовах боротьби за свiй домен, а потiм монгольськоï навали зумiли не лише вiдновити й зберегти державу батька, а й пiдняти ïï авторитет. Багато що залежало тут вiд узгодженостi ïхнiх дiй. Взаєморозумiння, спiвробiтництво цих князiв могло б стати прикладом для украïнських полiтикiв. Вони не вдавались до мiжусобиць, ведучи боротьбу за владу, а дiяли спiльно на благо держави. На передньому планi був Данило як старший син Романа Мстиславовича. Василько, який все-таки, певно, був талановитiший вiд Данила i як дипломат, i, зрештою, як полководець, залишався в тiнi свого старшого брата. Правлячи у Володимирi, вiн всiляко пiдтримував Данила, прикриваючи його тили, часто робив за свого старшого брата те, що той робити не ризикував.
в сучасному Володимирi пам'ятник Данилу, а ось Васильку немає. Немає пам'ятника i ïхньому батьковi одному з найвидатнiших князiв-полiтикiв Киïвськоï Русi. Зрештою, немає пам'ятника i Володимиру, сину Василька. Хоча дiяння останнього заслуговують на увагу.
Володимир Василькович правив у Володимирi в 7080-х роках XIII ст. Вiн зумiв, ведучи непросту дипломатичну гру з правителями Золотоï Орди, укрiпити державу, особливо на ïï пiвнiчних рубежах (територiï сучасноï Берестейщини й Пiд- ляшшя). Його васалом став мазовецький князь. Пiд контролем Володимира Васильковича опинилася велика територiя, що простяглася вiд Побужжя до Вiсли. Також цей князь виступав щедрим меценатом, придiляв увагу розбудовi церкви, розвитку писемноï культури. Пiд його керiвництвом в основному було завершено укладання Галицько-Волинського лiтопису однiєï з найкращих лiтописних пам'яток Киïвськоï Русi. Не виключено, що кiнцевий варiант цього лiтопису був написаний саме у Володимирi. У той час iз Володимиром було пов'язане життя Петра Ратенського, який прославився як iконописець, потiм став митрополитом Киïвським. Пiд час свого перебування на митрополичому престолi вiн перенiс свою резиденцiю до Москви, що стало важливим чинником пiдняття цього мiста.
Володимир фактично залишався столицею Галицько-Во- линськоï держави аж до ïï падiння в серединi XIV ст. Пiсля цiєï подiï головним полiтичним центром Волинi стає Луцьк. Тому зiрка Володимира зайшла й вiн поступово почав втрачати своє значення.
Щоправда, мiсто продовжувало вiдiгравати роль як важливий культурний i релiгiйний осередок. Воно було центром однiєï з найбiльших православних єпархiй Украïни, котра охоплювала як терени Захiдноï Волинi, так i землi Берестейщини й Пiдляшшя. У 1586 р. при єпископськiй кафедрi у Володимирi князем Василем-Костянтином Острозьким була вiдкрита школа, взiрцем для якоï виступала Острозька академiя. Тут велося вивчення не лише старослов'янськоï, а й грецькоï мови. Ця школа отримала свiй подальший розвиток, коли єпископом Во- лодимирським став Iпатiй Потiй (15931615 pp.).
Оцiнка його дiянь в украïнськiй лiтературi не є однозначною. Вiн був одним iз iнiцiаторiв та промоторiв Берестейськоï церковноï унiï 1596 р. тому православнi сприймають його як зрадника, антигероя. Греко-католики, навпаки, трактують його як одного з найвидатнiших дiячiв своєï церкви. Не вдаючись до оцiнки Iпатiя Потiя, вiдзначимо, що це була, без сумнiву, надзвичайно талановита людина. Зробив вiн чимало й на полi культурному. Навiть Iван Франко, який не мав симпатiй до Iпатiя Потiя, змушений був визнати, що той був найталановитiшим украïнським письменником на рубежi XVI XVII ст.
Iз Володимиром пов'язане життя ще одного вiдомого дiяча греко- католицькоï церкви єпископа Йосафата Кунцевича, який був канонiзований греко-католиками як ïхнiй перший святий. Народився Йосафат саме у Володимирi.
З 1677 р. у Володимирi почав працювати єзуïтський колегiум, який проiснував до закриття цього ордену в кiнцi XVIII ст. У цьому колегiумi деякий час навчався видатний дiяч украïнськоï культури Феофан Прокопович.
Незважаючи на свою провiнцiйнiсть, Володимир все-таки спромiгся дати Украïнi видатних дiячiв культури. У XX ст., у мiжвоєнний перiод, Володимир став одним iз головних осередкiв руху за украïнiзацiю православноï церкви на Волинi. У той час у мiстi жив i працював, видавав часописи та книги провiдний iдеолог цього руху Арсен Рiчинський. На жаль, ця видатна людина з непростою долею залишається досi не поцi- нованою в Украïнi.
Сьогоднi Володимир спокiйне провiнцiйне мiстечко. Блукаючи його тихими й мальовничими вуличками, часто зустрiчаєшся з пам'ятками старовини церквами, костелами, будинками, залишками оборонних споруд… Тут багато переплелося свого i чужого, перемог i поразок, радощiв i горя. Тут iсторiя. Але ïï не можна прочитати. Ïï треба вiдчути.
Петро КРАЛЮК 25 липня 2008 р.

СТОЛЬНИЙ ГРАД ВОЛИНI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15803